Народження проєкту: від випадкової ідеї до її втілення

Все розпочалося восени 2023 року, коли троє подруг потрапили на другий Catch-Up Camp у Синевирі, який організовувала освітня фундація для учнів 5-11 класів. Catch-Up — це програма для надолуження освітніх втрат, спричинених війною.

Окрім навчання, діти беруть участь в інтелектуальних іграх, спілкуються, навчаються презентувати свої ідеї. Одним із завдань було представити свою громаду. Також була можливість поділитися своєю ідеєю розвитку громади з директоркою GoGlobal Тетяною Ковригою та отримати підтримку для її реалізації.

Дівчата скористалися цією можливістю, а мама Валерії допомогла з ідеєю.

«Ми обговорювали багато варіантів, а потім мама запропонувала: у нас прикордонна громада, давайте організуємо щось на кшталт ресурсної кімнати. І коли ми почали обговорювати цю ідею з Тетяною, я побачила, як у неї загоряються очі, іскриться ентузіазм. І я зрозуміла: це саме те, що потрібно», — пригадує Валерія.

Дівчата презентували свої ідеї разом, а пізніше спільно працювали над розвитком проєкту. Реалізація зайняла півроку — з лютого по червень 2024 року.

Команда підтримки: як місцева влада допомогла втілити мрію

Дівчатам активно допомагала місцева влада. Для реалізації їхньої ідеї було виділено кімнату в центрі культури та дозвілля.
Місцева влада також залучила до проєкту фахівців — двох психологинь, які надавали професійну допомогу.

«Коли ми відкрилися, психологи з місцевих шкіл були в захваті від матеріалів і форматів, які ми підготували. Вони казали: ми давно мріяли про це, ці матеріали — це просто ідеально для нашої роботи», — ділиться Валерія своїми враженнями.

Бульбашкова колона та інші особливості простору

У кімнаті передбачено багато різних форматів роботи — арт-терапії, тренінги, заняття для різних вікових категорій: дітей, молоді та дорослих.

«Маленькі діти могли, наприклад, малювати на пісочних планшетах. Також проводили заходи для молоді, працівників соціальної сфери, співробітників будинку культури. Ми намагалися охопити всі категорії населення, які працюють з людьми, що потребують підтримки», — розповідає Валерія.

Унікальним елементом кімнати стала бульбашкова колона — спеціальна конструкція, наповнена водою, підсвіткою і музичним супроводом, що допомагає розслабитися та заспокоїти нервову систему.

«Ми замовили найбільшу колону, яку могли знайти. Вона стоїть в окремій кімнаті, де можна побути наодинці, посидіти на пуфі та подумати. Колір колони та музику можна налаштувати під себе. Це справжнє розслаблення — звуки води та музики заспокоюють», — пояснює Валерія.

Випробування війною: порятунок проєкту під час евакуації

Однак у серпні 2024 року, вже перед Днем незалежності, Свеса потрапила під обстріл, і кімнату довелося евакуювати.

«До того все було більш-менш спокійно. Ми звикли до час від часу прольоту шахедів або до звуків артилерії з прикордоння. Але того разу було зовсім інакше. Я з подругою була в лісі, і раптом чую звук літака. Я підняла голову і побачила, як КАБ летить просто над нами, а потім — вибух. Дуже поруч», — згадує Валерія.

Обстріли тривали протягом вечора та ночі, і вже наступного дня було прийнято рішення про евакуацію. Все, що можна було забрати з кімнати психоемоційної підтримки, спочатку вивезли до Шостки, а потім — до сусіднього села Орлівка. Проте бульбашкову колону довелося залишити, оскільки транспортувати її було неможливо.

Повернення додому: нове життя кімнати психоемоційної підтримки

Незабаром постало питання, що робити з кімнатою. Одним із варіантів було перенести її до Ірпеня, де навчалася Валерія. Однак команда проєкту була проти.

«Я не хотіла забирати кімнату з рідного селища. Я розуміла, що більше для Свеси не буде шансів отримати подібний грант. Особливо після обстрілів, які ми пережили, навряд чи хтось захоче тут щось ще реалізовувати», — пояснює Валерія.

Зрештою, кімнату повернули назад до Свеси, і вона продовжує свою роботу. Нові напрямки включають тренінги для родин загиблих військових і тих, чиї рідні перебувають у полоні.

«Зараз там працює Олександра, яка навчається на психолога. Вона дуже натхненна і приносить нові техніки. Я щаслива, що молодь тепер має доступ до нових можливостей — тренінгів, терапії від молодої людини, де різниця у віці не така велика. Це створює відчуття підтримки, а не дистанції», — додає Валерія.

Історія створення кімнати психоемоційної підтримки в Свесі — це наочний приклад того, як молодь може змінювати життя прикордонних громад навіть у найскладніших умовах. Валерія, Софія та Емілія довели, що для великих змін не потрібно чекати кращих часів чи більших можливостей. Досить мати ідею, рішучість і підтримку однодумців. Їхній проєкт став не лише місцем допомоги для жителів Свеси, а й символом стійкості та незламності українського прикордоння.

 

Підтримайте нас донатом, щоб ми надалі впроваджували програми з розвитку, навчання та підтримки для українських підлітків

Публічна оферта